Історія Казахстану неможлива без історії його колишньої столиці Алмати. Давайте ж зануримося у неї, здійснюючи неквапливу прогулянку по місту.
Здається, немає нічого в цьому світі, що могло б утримати зростання Алмати. Йому байдужі природні стихії і катаклізми, та повне руйнування внаслідок землетрусу, та багаторазова зміна імені. Перед нашими очима розкинувся розкішний мегаполіс з населенням понад три мільйони осіб, з величезними бізнес-центрами та моллами, величезними пробками і швидкісним метрополітеном. Алмати – це справжній бізнес-хаб Центральної Азії, рівень життя в якому справедливо вважається найвищим в регіоні. Однак як же він виглядав півстоліття тому? Давайте подивимося!
1957 рік побудови, Інститут іноземних мов (Толі бі – Науризбай батира). Ця будівля виглядає практично так само, як і п’ятдесят один рік тому. Та й функції воно виконує всі ті ж.
1950-ті роки, будівля Міської ради (Аблай хана – Гоголя). Архітектура будівлі все та ж, а ось призначення інше. Зараз тут знаходиться офіс відомої газопровідної компанії Beineu Shymkent.
1980 рік, Нова площа. У ті далекі роки будівлею акімату розпоряджався ЦК Компартії Казахстану. Через два роки після побудови, тобто в 1982 році, споруда отримала статус пам’ятки архітектури. У перші роки незалежності – з 1991 по 1994 рр. – акімат виконував функції президентської резиденції Нурсултана Назарбаєва.
Достик – Казибек бі (колишні вулиці Леніна – Радянська). Часи минули, але народ як і раніше використовує старі назви вулиць для орієнтації по місту. Перед нами так званий «золотий квадрат» Алмати. Нині за цією адресою розташований висотний житловий будинок, а багато-багато років тому тут спершу перебувала канцелярія генерал-губернатора, незабаром – госпіталь.
1970 роки. На карті міста з’являється Палац Республіки. Правда, тоді він називався трохи інакше – Палац культури імені Леніна. В наші дні будівля по праву вважається Пам’ятником містобудування та архітектури.
У 1940-і роки на розі вулиць Калініна і Сталіна (Богенбай батира – Аблай хана) знаходився звичайний театр юного глядача. Зараз же перед нами суперкомфортний житловий комплекс з пафосною назвою «Столичний».
Та ж вулиця Калініна і ще одна – Комуністична (зараз – Аблай хана – Кабанбай батира) з’єднані підземним переходом. Так, функція його з роками не змінилася, швидше за наповнилася дещо незвичним змістом – тепер це на додачу і ринок дитячої іграшки.
Вирушаємо в скромний сквер на площу Астани. З 1950-х рр. алея з безліччю квітів все так же радує око приємними яскравими образами. Тільки ось рослини вже інші, та й пам’ятник посеред парку з’явився.
Перед нами Кабанбай батир – Сейфуллін у всій красі. На місці спорудженого в 1985 році Палацу піонерів красується побудований через три десятиліття готель «Rixos».
У типовому для СРСР стилі конструктивізм на вулиці Науризбай батира (раніше Дзержинського) побудований театр. Довгий шлях йому довелося пройти – від театру НКВД до російського, потім корейського і, нарешті, уйгурського.
В середині минулого століття в Алмати дуже любили класичну музику. Не дивно, що консерваторія імені Курмангази знайшла своє місце в архітектурі міста.
Той же стиль конструктивізму, також важливий державний об’єкт. Перед нами – будівля головної пошти, тобто Казанської пошти. Брати голосових і М. Гінзбург створювали в 1950-ті роки Будинок зв’язку – складову частину ансамблю урядових споруд. Минуло не одне десятиліття з того часу, план Будинки так і залишився колишнім, тільки лише колір фасаду став дещо іншим. І так само, як і півстоліття тому, годинник на вежі показує точний час, а молоді люди із задоволенням призначають під ними місце для зустрічей.
Парк 28 Гвардійців-Панфіловців, площа перед Вознесенським собором. У радянські 40-50-ті роки сюди із задоволенням приходили подивитися нову стрічку в кінотеатрі «Алмат-Ата». А зараз це звичайна міська площа, на якій діти підгодовують голубів купленими на лотках смакотою – печивом і морозивом.
